gracheeha

"Премьер-министр ДНР" Александр Захарченко заявил, что в "армию" боевиков введены резервы. Подкрепление террористам составили 150 единиц техники, включая 30 танков, и 1200 единиц личного состава, проходивших в течение четырех месяцев подготовку на территории РФ. Резервы были введены в "самый ответственный момент", отметил самопровозглашенный премьер. http://m.gordonua.com/news/separatism/V-DNR-zayavili-o-podkreplenii-150-edinic-tehniki-i-1200-soldat-kotoryh-gotovili-na-territorii-RF-36654.html (видео прилагается)

Спасибо дураку за ещё одно доказательство, что Россия спонсирует международный терроризм!

Flat | Top-Level Comments Only

From:

az118.livejournal.com

Впервые термин «Малая Россия» встречается в начале XIV века в Византии для определения современных западноукраинских земель в церковно-административной практике. Галицкая митрополия, созданная в 1303 году, охватывала шесть епархий: галицкую, перемышльскую, владимиро-волынскую, холмскую, луцкую и туровскую (то есть, также часть территории современной Белоруссии), которые в византийских источниках получили название Малая Русь (греч. Μικρά Ῥωσία — Mikrá Rhōsía) в противоположность Великой Руси (Μεγάλη Ῥωσία — Megálē Rhōsía), под которой с 1354 понималась территория 19 епархий под властью киевского митрополита, резиденция («седалище»)[6] которого находилась в 1299–1300 годах во Владимире-на-Клязьме, а в период с 1325 по 1461 год в Москве.[7]

Князь Галицкий и Волынский, король Руси Юрий II Болеслав в грамоте к великому магистру Немецкого ордена Дитриху, от 20 октября 1335 года называл себя «dux totius Rusiæ Minoris» («князь всея Малыя Руси»), хотя и он, и его предшественники именовали себя «Rex Russiæ» («Король Руссии»), «Dux totius terræ Russiæ» («Князь всея земли Русской»), «Dux et Dominus Russiæ» («Князь и Господарь Руси»).

Приблизительно с начала XVII века термин обретает новое значение, начиная употребляться для обозначения Поднепровья.
Особенно часто эти названия стали появляться в текстах православных публицистов, например, у Ивана Вишенского в сочинениях постоянно используются для различения Руси вообще термины Великая и Малая Русь: «абовем ныне християне Малое Русии» («Книжка», около 1600), «если не хочеш плодоносия спасителнаго языка словенскаго от Великой России доведоватися, доступи в Киеве в монастырь Печерский» («Зачапка», около 1608). А митрополит Мир Ликийских Матфей пишет Львовскому братству, что ему даны патриархом Константинопольским полномочия «относительно церковных дел в Малой России и в Московском царстве» (1606 год). Иов Борецкий, Исайя Копинский и Захария Копыстенский также постоянно используют понятие Малой России в своих полемических сочинениях. Понятие «Малой Руси» на грани XV— XVI веков охватывало не только современные украинские земли, но и белорусские и, частично, литовские, то есть всю территорию киевской митрополии.

Это деление восприняли и популяризировали официальные круги Русского государства. Начиная с середины XVII века название Малая Русь употреблялось в церковной переписке Киева с Москвой. В хрониках и на географических картах почти до конца XVII века западноукраинские земли именуются Русь (Russia), Русская земля (Ziemia Ruska) или Красная Русь (Russia Rubra). Контарини называет Нижней Россией земли, где находятся города Луцк, Житомир, Белгород (ныне с. Белогородка в 10 км от Киева) и Киев.

После Переяславского договора 1654 года русский царь изменил свой титул на «Всея Великія и Малыя Россіи», куда со временем прибавили добавку «Белыя». С того времени название Малая Россия (Малая Русь) также начала распространяться в правительственной переписке, хрониках и литературе, в частности, употребляется Богданом Хмельницким: «…Самой столицы Киева, також части сие Малые Руси нашия»[12], Иваном Сирко[13]. Настоятель Киево-Печерского монастыря Иннокентий Гизель в «Киевском синопсисе» (1674) сформулировал понимание русского народа как триединого народа в составе великорусов, малорусов и белорусов, а государственной власти Русского государства во всех трёх частях — Великой, Малой и Белой Руси — единственно законная, так как московские князья, а потом цари, ведут свой род от Александра Невского, который «бысть князь Киевский из земли Российския,

https://ru.wikipedia.org/wiki/%CC%E0%EB%E0%FF_%D0%F3%F1%FC

From:

az118.livejournal.com

Мала́ Ру́сь або Мала́ Росі́я (грец. Μικρὰ Ῥωσσία[1]) — грецька церковно-адміністративна назва, що з'явилася на початку 14 століття для окреслення Руського королівства. Архаїчна назва України. Похідна назва нового часу — Малоросія.

Назви Мала і Велика Русь виникли задовго до того, як на землях сучасної Росії сформувалась єдина держава. Їх започаткували галицько-волинські князі, ініціювавши створення власної митрополії в межах колишньої загальноруської (близько 1303 р.). Цей феномен був осмислений візантійськими ієрархами як виділення зі складу «Великої Русі» (у грецькій огласовці — Росії), що охоплювала 19 єпархій, «Малої Русі», в складі галицької, холмської, перемишльської, володимиро-волинської, луцької та туровської єпископій (тобто Галичини, Волині й Турово-Пінщини). Попри всю ефемерність цього новотвору, запроваджена греками термінологія прижилась на місцевому ґрунті, потрапивши й до світської титулатури: останній галицько-волинський володар Юрій-Болеслав II у 30-х рр. XIV ст. іменував себе «князем усієї Малої Русі»; «королем Ляхії та Малої Русі» називали польського короля Казимира, котрий поширив свій політичний контроль на значну частку володінь Юрія-Болеслава.

У церковному вжитку межі «Малої Русі» як поняття не залишалися сталими, оскільки ця назва поширилась і на створену близько 1317 р. литовську митрополію з центром у Новогрудку. Тож, як бачимо, здійснений у XIV ст. термінологічний поділ Русі мав не етнічне, а церковно-політичне підґрунтя. Якщо ж зважати на те, що константинопольські патріархи то ототожнювали «Малу Русь» із Волинню, то відносили до неї Київ і Смоленськ, стає зрозумілим, що, запроваджуючи цей термін до широкого обігу, вони далеко не завжди орієнтувались у тогочасних географічних реаліях.

Цікаво те, що назву Малоросса (Malorossa) знаходять у «Космографії» Аноніма з Равенни, який жив у VII ст. Коли, як вважається, ще не існувало ні етноніма малороси, ні назви Мала Русь чи Малоросія, виникнення яких відносять щонайменше до XVII ст.[2]

Мала Русь
Галицька митрополія, створена 1303 року, охоплювала шість єпархій: галицьку, перемиську, володимирську, холмську, луцьку і турівську, які у візантійських джерелах отримали назву Мала Русь (грец. Μικρά Ρωσία — Мікра Росіа) на противагу Великій Русі (грец. Μεγάλη Ρωσία — Мегала Росіа), під якою з 1354 р. розумілася територія 19-ти єпархій під владою київського митрополита, в той період седалище (резиденція) митрополита знаходилась в місті Володимирі на Волині з 1299 року, а кафедра руської церкви, в Києві, на Русі. Під впливом візантійської церковної термінології та під тиском золотоординських царів (ханів) князь Юрій II Болеслав був вимушений змінити свій титул на dux totius Rusiae Minoris, хоча він і його попередники іменували себе Rex Russiae, Dux totius terrae Russiae, Dux et Dominus Russiae.

У XV–XVI ст. назва Мала Русь не зустрічається.

Наприкінці XVI ст. на теренах Речі Посполитої після 200-річного забуття раптово відродилась назва «Мала Русь (Росія)». У XIV ст. цей термін, за слушним спостереженням М.Грушевського, «не встиг відповідно ствердніти і викристалізуватись, а в XV віці й зовсім зник з видовні». Його нову появу вчений пов'язав із наявністю в титулатурі московських митрополитів (з 1589 р. — патріархів) визначення «всієї Русі»: «коли київським митрополитам прийшлось зав'язати зносини з московським правительством, головно задля грошових і всяких інших підмог з московського скарбу», їм "незручно було писатись в листах до московського правительства тим титулом, який вони уживали у себе вдома — «митрополита київського, галицького і всієї Русі». Уживаючи далі в усіх інших випадках сього титулу й титуловані так своїм правительством, вони в листах до московського правительства починають себе наново титулувати митрополитами «Малої Росії».

https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9C%D0%B0%D0%BB%D0%B0_%D0%A0%D1%83%D1%81%D1%8C